ГОРІХ ГРЕЦЬКИЙ (горіх волоський) — Juglans regia (Juglans від лат. Juppiter — Юпітер + glans — жолудь + regius — царський, прегарний; рос. назва — орех грецкий) — листопадне дерево родини горіхових (Iuglandaceae) завв. 10–35 м з розлогою кроною і товстим гіллястим стовбуром, вкритим яскраво-сірою корою. Листки крупні, завд. 20–45 см, чергові непарноперисті, черешкові, складні, з 5–9 овальними або подовженими листочками, суцільнокраї, голі, зверху темно-зелені, знизу світліші. Квітки одностатеві, тичинкові — у пониклих рожево-зелених сережках, маточково-верхівкові, окремі або зібрані по 2–3. Плід — крупна несправжня кістянка, яйцеподібна або куляста, на початку з зеленим, а потім чорніючим зовнішнім оплоднем, твердим зморщеним усередині. Шкаралупа сірувато-коричнева, дерев’яниста, з горбкуватою поверхнею та двома добре розвинутими ребрами. Більшу частину горіхового ядра становить великий зародок із виїмками та борозенками. Цвіте у квітні–травні, плоди достигають у вересні. Дикоросла зростає в горах Середньої та Малої Азії, на Кавказі, в Молдові, на Півдні України. На території України розводять як плодове дерево. Рослина офіцинальна. Заготовляють листя (Folia Iuglandis regiae), оплодні (Cortex Iuglandis regiae fructibus) і зелені недостиглі плоди. Листя збирають у суху погоду, відразу сушать, розстилаючи тонким шаром, постійно перегортаючи. Оплодні збирають при заготівлі плодів, які розрізають навпіл і сушать у теплих приміщеннях або в сушарках при температурі 30–40 °С. Листя містить: флавоноїди (югланін, авікулярин, гіперозид, 3-арабінозид кверцетину, ціанідин); хінони (юглон, глікозид гідроюглону); ефірну олію — 0,008–0,3%, до складу якої входять пінен, лімонен, циніол, камфен, кадинен, хамазулен, терпінеол, дубильні речовини, алкалоїди, вітаміни В1, Е, С, PP, каротин, фенолкарбонові кислоти (кавову, галову, кумарову), кумарини, мікроелементи. Оплодні містять: органічні кислоти (яблучну, лимонну, аскорбінову); каротиноїди, галову кислоту, дубильні речовини, похідні пірокатехіну і пірогалолу; кумарини (елагову кислоту), хінони (юглон і гідроюглон, 5-глюкозид гідроюглону). Зелені горіхи містять вітаміни С, В1, В2, РР, каротиноїди; хінони — юглон. Достиглі горіхи містять жирну олію — 40–81%, до складу якої входять: ліноленова, пальмітолеїнова, лінолева, олеїнова, пальмітинова, стеаринова, лауринова, міристинова, арахінова жирні кислоти. Речовини з листя та зелених оплоднів Г.г. мають бактерицидні, фітонцидні, протизапальні, ранозагоювальні, в’яжучі та глистогінні, гіпоглікемічні властивості, поліпшують травлення й обмін речовин при шкірних хворобах (фурункули, карбункули), збуджують апетит.
Настій Г.г. вживають внутрішньо при атеросклерозі, гастроентериті, діареї, авітамінозі, скрофульосі та рахіті, цукровому діабеті, шкірних захворюваннях, пов’язаних із порушенням обміну речовин (хронічна екзема, подагра). Зовнішньо настій або відвар із листя і оплоднів використовують при ангіні, стоматиті, гінгівіті, парадонтозі, кандидозі, хворобі шкіри; для ванн і обмивань при поліартриті, подагрі, рахіті й скрофульосі. Препарати з листя та оплоднів Г.г. підвищують згортання крові, що протипоказано деяким хворим. Недостиглі плоди — джерело вітаміну С. Достиглі плоди використовують для поліпшення роботи печінки та шлунка, лікування малярії. Листя Г.г. використовують як замінник чаю і тютюну, завдяки вмісту ефірних олій — у лікеро-горілчаній промисловості й парфумерії, для дублення шкіри, фарбування тканин, волосся та деревини. Плоди використовують у свіжому вигляді у кулінарії та кондитерському виробництві. Нормалізує кислотність. Олія має ранозагоювальну, антигельмінтну, проносну, діуретичну дію. Ядра горіхів рекомендуються хворим на атеросклероз, туберкульоз легень, гепатит. Лікувальне значення мають і лакуни (перегородки) горіхів. Так, 20% настойка лакун ефективна при еутироїдній формі дифузного зобу й легкій формі тиреотоксикозу.
Квосев П.А. Полный справочник лекарственных растений. — М., 2001; Кортиков В.И. Энциклопедия лекарственных растений — М., 1999; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзінський — К., 1990; Растительные ресурсы СССР, цветковые растения, хим. Состав и использование. — Л., 1985; Павлов М. Энциклопедия лекарственных растений. — М., 1998.